А що Ви можете зробити? – Полювання   то є полювання. Справжній мисливець не переймається такими дрібницями. Він вперто просувається до наміченої цілі. Як кажуть – Охота понад усе та за будь яку ціну!

Здебільшого, а таке відбувається практично з кожним мисливцем, як тільки Ви висловите в голос бажання прийняти участь у полюванні, неприємності та всілякі незручності зненацька стають Вам на перешкоді.

Пригадайте, будь ласка, яких тільки прикрощів та всіляких перепон, особисто Вам, не доводилося перебороти на тернистій стежці до таких бажаних мисливських просторів.

Все починається з якоїсь незначної, можливо сказати з не суттєвої дрібниці. Приміром: – Ви не відразу, лише через годину, відшукали своє мисливське посвідчення, проте стовідсотково пригадуєте, що після повернення з останнього полювання, поклали його до сейфу. Як дійде діло до мисливської рушниці, знову халепа – замість сейфа Ви з подивом, через пів-години пошуків, знаходите її у затишку за шафою. Яким чином вона туди потрапила – незрозуміло. А найбільше неподобство – Ви не змогли відшукати раніше приховану пляшечку горілки. Скільки не нишпорили по хаті, як у воду канула. Кулею треба летіти до магазину. Часу обмаль   зараз зачиняться. Хоч не їдь на полювання. Всім відомо, що о п’ятій ранку дістати пляшечку оковитої майже неможливо. А без неї, як заведено на полюванні, робити нічого – не пощастить.

Іноді буває так: чим ближче Ви наближаєтеся до улюблених мисливських угідь, тим вагоміші негаразди звалюються на Вашу голову. Зненацька   мабуть лихий попутав, сіли не в той потяг, маршрутку, автобус і таке інше. По дорозі транспорт вийшов з ладу. Відремонтувати не вдалося і Ви добиралися до місця призначення на попутках. Як не крути – все проти Вас.

Справжньому мисливцю всі ці перешкоди, так би мовити, тільки „на користь”. Прикрощі не псують, а загартовують характер і Ви, незважаючи ні на які перепони, впевнено просуваєтеся до завітної мети.

Така низка не передбачуваних подій не оминула де кого з аксакалів нашого мисливського колективу.

Було це якраз на закриття сезону. Два дні кум Василь Семенович готувався до полювання. Старанно доводив свою автоматичну гвинтівку,  до „кондиції”. Натирав, підпилював, заливав практично в усі отвори різні мастила. Крутив, розкручував та знову складав –одним словом робив  „підгонку” під себе. Уявіть собі, навіть пристосував додаткову прокладку під дуло. Треба щоб трохи вище „пуляла”. Прокляті буржуї – італійці, навіть не вміють пристріляти рушницю як годиться. А все тільки розповідають, що „Фабарм” найкраща рушниця за кучністю та кількістю влучень.

В останню хвилину втиснули  до кумової "Ниви” рушниці, торби, амуніцію. Словом геть усе, що може знадобитися на полюванні. Брат, Володимир Семенович,  гримнув дверцятами, мало не придавивши єгеря разом з мисливською собакою, і миттю подалися в наступ на дичину до селища Красне, що на Кегичівщіні.

До місця призначення добиралися довгенько. Зима. Мороз лютує, та й дорогу місцями поперемітало, ледь пробилися. Кажуть, що семеро одного не чекають. Але місцеві таки дождалися бригаду Василя Семеновича, не -зважаючи на той факт, що добряче закоцюбли.

На пропозицію налаштувати рамку прицілу, хоч грамів по п’ятдесят та краплю зігрітися, кум відреагував неадекватно. Мало того, що сам відмовився, машину віддав братові. Хай спробує на номерах тверезий померзнути. 

– Тверезому частіше щастить. Я більше  від Вас підстрелю зайців. Як сезон закриєш, така вдача тебе спіткає і в майбутньому – промовив Василь Семенович і хутко попрямував у поле до свого місця  між іншими мисливцями у загоні.

Між тим  два місцевих спеціаліста часу не гаяли. Хутко вкинули грамів по двісті, за успіх мисливських поневірянь, та приєдналися до решти мисливців. 

Треба відзначити, що мисливські угіддя біля Червоного одні з найліпших у Кегичівському районі.  Поля невеличкі, добряче „порізані” густими лісосмугами. Доволі часто зустрічаються яруги та балки, геть укриті густими заростями ожереду. Одним словом    „рай” для дичини.

Теперішнє полювання суттєво відрізняється від того, що відбувалося скажімо років з десять тому. Тоді при зустрічі мисливці питали один одного: – „Ти за сезон мабуть узяв зайців п’ять-сім?, та і риженьких либонь з десяток?”

А послухайте, як зараз розмовляють мисливці. – Куме, а розкажіть мені, будьте ласкаві, скількох вухатих Ви бачили за сезон? – одного, двох?. Та ще й двічі довелося стрельнули. Ну Вам добряче поталанило. Ех! – не та тепер дичина!.

Під кінець першого загону, саме коли до краю поля лишилося пройти метрів тридцять і собаки вже просочились на номери та почали пустувати з власниками ¬ сталася  фантастична подія. Старий Дем’ян разом з єгерем зупинилися посмакувати по "городській” цигарці та з подивом узріли на краю поля, між купами торішньої соломи, дві пари очей, що невідривно „втупились” у мисливців. П’ять хвилин сперечались: Мабуть коти, хоча ¬ можливо зайці. Хлопці дружно націлилися. Два постріли пролунали майже як один. Навіть мисливські собаки від подиву „роти пороззявляли”. Два здоровенних зайці перекочували із розряду дичини до переліку трофеїв, добутих на полюванні. От що таке досвід. Вчасно відкоригував рамку прицілу і результат, як кажуть „на лице”.

Надалі події відбувалися „як по нотах”. Василь Семенович залишив безнадійну спробу підняти зайця самотужки. За другим загоном зайняв почесне місце на номері майже у центрі лісосмуги. Довго очікувати не довелося. Через декілька хвилин, метрів за десять від крайнього у загоні, піднявся заєць, і зовсім не поспішаючи, посунув понад шеренгою мисливців. У якого мисливця рушниця ТОЗ -34, той мазав два рази. Власники автоматичної зброї – п’ять разів поспіль. Після пострілів останнього у ряду мисливця, заєць розвернувся. На хвилину замріявся, секунду посидів та рвонув у зворотній бік. Мисливцям, які хутко перезарядили зброю, представилась рідкісна можливість ще „мазонути” по декілька раз. Навпроти номера Василя Семеновича, мабуть помітивши його нездоланне бажання  добути вухасту дичину, заєць покинув мисливців  та помчав на кума.

Семенович, замріяно всміхаючись від задоволення, підпустив „агресора”  метрів на тридцять, старанно вицілив під ноги і тихесенько натиснув на гачок. Сухо ляснув постріл. Але зайця це чомусь не налякало. Він так же стрімко мчав до мисливця. Другий постріл, метрів з п’яти, теж не наніс якої не будь шкоди моторному зайцю. Навпаки, мисливцю довелося негайно відскакувати в бік. Хто знає, що в того „скаженого” зайця у голові? За малим з ніг не збив та ще й очі землею позасипав. Семенович миттю обернувся, трохи з острахом визирнув з   за дерева, вицілив куцохвостого під зад але ружжо тільки клацнуло. Без патронів, як відомо  не те, що наша, навіть імпортна зброя стріляти не вміє. Кумові аж у горлі здавило. Забракло слів висловити незадоволеність своєю необачністю.

Мало того, що напарники кепкували та під’юджували  години дві: –„Семенович, а як ти гадаєш, заєць успів розгледіти номер на твоїй новій рушниці, чи ти  так поспішав, що вспів його приховати ?” Здавалося, що навіть мисливські собаки, пробігаючи повз кума, начебто „посміхалися” глузуючи.

Цей день надовго закарбується у свідомості учасників полювання.

Через декілька хвилин, після того, як Василь Семенович  знову причаївся на номері на нього вискочив „боковий” заєць. Здоровенний    кілограмів п’ять – шість. Хлопці розповідали потім, що останніми роками таких не доводилося бачити. Все як на стенді. Відстань кроків тридцять, біжить не поспішаючи, рівномірно, без ривків, в бік не скидається – Одним словом ідеальна „підстава”. Мисливець хутко вицілив, вірно вирахував „упрєждєніє”, постріл – і … нічого не відбулося. Заєць так же рівно мотляв ногами. Ляснув другий постріл, третій, четвертий – а заєць біжить. Мабуть йому хтось бронежилета подарував. П’ятий постріл ніякої шкоди вухастому „спринтеру” теж не заподіяв.

Заєць, збентежений незграбністю мисливця, неначе з’їхав з глузду. Не збавляючи ходи, перескочив метровий паркан найближчої садиби, перелякавши свійського цуцика так, що хазяїн на протязі двох годин ледь зміг виманити його з конури. Далі ліпше. Вухастий втрапив у курник. Вигнав на вулицю птицю. Увесь двір горланить: кури, гуси, качки – суцільна Содом і Гоморра.

Сірий ще трохи погасав по дворі, розганяючи птицю. Перескочив без натуги погріб, за малим ледь не втрапивши до хати, подався до сусіднього села – там мисливці вправніші.

До самого вечора ніяких суттєвих змін не відбувалося. Дичина вискакувала виключно на постріл кума. Той у свою чергу безбожно мазав, а напарники фіксували та вивчали незнайомі квітчасті вислови ненормативної лексики. За останнім загоном, Семеновича пристроїли на номер на дамбі невеличкого ставка, майже під самим селом. Собаки радо шугонули ожередом по свіжому лисячому сліду. Усі заклякли очікуючи здобич. Ожеред тріскотів під собаками потроху наближаючись до мисливців. Зненацька кум відчув на спині чийсь важкий погляд. Іноді таке трапляється. Про це всі знають. Він повільно трохи повернув голову і не повірив своїм очам. За два метри здоровенний лисак невідривно слідкував за собаками, що вовтузилися під дамбою в ожереді не звертаючи уваги на мисливця.

Зброя автоматично опинилася біля плеча, прицілився  – стріляти неможливо. На лінії вогню мелькають собаки, мисливці, знову собаки, словом все проти полювання. Лисак почекав хвилину і не дочекавшись влучного пострілу, покинув  гурт мисливців на призволяще, тихенько побрів до своєї нори.

Вже перед самим від’їздом, коли почали прогрівали машини перед дорогою, утнув „номер” дратхаар Василя Семеновича. Зглянувшись на поганий настрій хазяїна собака хутко мотонула до найближчої лісосмуги і за п’ять хвилин з’явилась на очі здивованих мисливців із здоровенним зайцем у зубах.

Базікают, що чудес в повсякденному житті не буває   НЕ вірьте, іноді (правда дуже рідко) а все    таки трапляються !!!...