Литературная феерия Александра Подкопая

Мои произведения

Главная » Мои произведения » Рассказы

Селещина. Чудеса бувають...

Пам’ятаєте відому народну мудрість: Бажаєте розсмішити Бога – розкажіть йому про свої плани. Отаке частенько трапляється з мисливцями. Півроку плануєте виїзд до казкових мисливських угідь, а в останню мить ви щось забули або просто щось і не склалося. Кум, який про все з усіма домовлявся, виїхав у термінове відрядження, одне слово – не таланить! А їхати все одно потрібно. Наступного разу, можливо, навіть вдома залишитесь, якщо жінка вигадає щось особливеньке.

Мимоволі на пам’ять приходять події, головними героями яких стали наші закутнівські мисливці.

Затяті мисливці Віктор Побратим та Філя - друзі майже з дитинства; подейкують, що навіть куми. Якось вирішили податися на відкриття полювання на качку, так би мовити по - «серйозному» - з ночівлею. Мало того, не в рідному селі на Орільці, а світ за очі, аж до Лейбівки.

За Філіними словами, місцина там чудова. Розташована біля Краснопавлівського водосховища, качкам летіти близенько, тільки злетіла і одразу на лінії вогню. Знай, виціляй та знімай, яка приглянеться. Вздовж берега - суцільний очерет стоїть, мов стіна, на колись заливних луках. Поза- торік йому довелося там полювати.

- Хоч приїхало чоловік п’ятдесят мисливців із Харкова, але все одно кожний норму відстрілу виконав. По дванадцять качок припасували на ягадаші. Я теж не пас задніх, – стиха , як заколотник, промовив Філя до кума.

- А хто нас із ночівлею відпустить? Їхати сорок кілометрів та і вдома поратися потрібно. Дружини щось терміново – невідкладне якраз на відкриття вигадають, – слабенько пручався Побратим.

- Я пропоную всю хатню роботу переробити до полювання, і хай тоді спробують нас не відпустити, – узагальнив перемовини Філя.

За тиждень до відкриття закипіла робота. На корівнику дах полагодили, зробили нове дубове корито свиням (два місяці дружина прохала), полагодили та пофарбували паркан та ще кожен зробив безліч дрібних домашніх справ. А найголовніше - працювали тверезі, цілісінький тиждень навіть і не нюхали.

У суботу, якраз на відкриття, з острахом оголосили про наміри і, диво – дивне, жінки зовсім не сперечалися. Вони самі запропонували, щоб там переночували, сходили на вранішню «зорьку», а тоді, по видному, вже їхали додому. Далі ще краще, навіть по пляшці оковитої до харчів приплюсували: не дай Бог хлопці вночі на болоті змерзнуть!

Насилу рушили. Мотоцикл біжить справно.

За годину до офіційного відкриття полювання ( хто не знає – це о вісімнадцятій) приїхали до Лейбівки. Прилаштували транспортний засіб, торби з харчами у Філіної знайомої і чимдуж побігли до таких бажаних мисливських угідь. Побратим навіть не помітив, як Філя та господарка хати переглянулися.

Подивитись є на що, місцина справді казкова. Вздовж берегів річки, на всю ширину луговини, (а це майже кілометр), суцільні хащі очерету, розділені невеличкими плесами чистої води. Одним словом, десять кілометрів ідеальних мисливських просторів. Сама річка вигинається змією метрів на тридцять нижче пагорбів, між якими протягом тисяч років промила собі русло.

Декотрі мисливці подерлися на пагорби - нащо в болоті повзати? Все одно качки літають де заманеться, ліпше на сухому стріляти. Багато мисливців надали перевагу очеретові, замаскувалися практично біля чистої води.

Віктор, за Філиною підказкою, забрів у саму гущавину, на край здоровенного плеса. Філя залишився на березі , мотивуючи тим, що заброди (це такі високі «ризові» чоботи) ненароком залишив дома.

Такого «казкового» полювання Побратим навіть у гарному сні не міг уявити. З першими пострілами в небо піднялись качки, і не яких там десять, двадцять, а сотні, тисячі. Над головою пурхали верткі чирята. То зліва, то справа налітали важкі лисухи, раз по раз свистіли крилами зграйки крижачків. Бий на вибір, що заманеться. Кононада не вщухала аж до сутінків. Непомітно стемніло. Віктор поліз за здобиччю. Поряд порпалися у болоті такі ж, як і він, аси полювання, намагалися намацати бодай щось. Проклинаючи ніч, жінку, яка в останню мить не поклала до мисливської торбини ліхтарика, та геть усе, що заважало найти дичину, Віктор через годину зміг відшукати п’ятнадцять качечок. Свої, чужі – хто розбере, як у торбі, то рахуйте, збили ви. Темно, куди йти? Де той берег? Хоч око виколи, не видно навіть витягнутої руки. Раптово, десь у далині, на бугрі хтось з мисливців розклав багаття. Побратим визначив напрямок і поплентався на берег.

Зморений, забрьоханий, у чоботях вода, плівся, ледь переставляючи ноги. В уяві спливало ласкаве багаття, смачна вечеря, по сто грамів з кумом і трохи блаженного сну, аж до вранішньої «зорьки».

обумовленому місці кума не було! Мабуть, качок збирає от і затримався. Зачекав півгодини – Філя не з’явився. У голову закралися страшні припущення: «А якщо десь пірнув і не зміг вилізти? Або збирав качок і, не дай Боже, хто стрелив!». Віктор уздовж берега перепитав зо два десятка мисливців, які саме вилазили з очерету. Горланив несамовито, кликав кума, аж голос сів, - кума ніде не було.

Від чорних дум розболілася голова. Як їхати додому? Що кумі сказати, чому кума не вберіг? Добре, як ще живий, а як немає?

Побратим ледь доплентався до мотоцикла. На столі під навісом сиротливо лежали мисливські торбинки. Їсти не хотілося. Почав прилаштовувати до мотоцикла добуті трофеї, збирати речі. На очах від горя мало не виступали сльози. Як їхати додому? Ключі були у Філі. Мало не завив з розпачу.

Раптом збоку на сіннику Віктор почув легеньке шарудіння. Що б то було? Через хвилину в мерехтінні місячного сяйва схожий, мабуть, на чорта з’явився Філя.

Розхристаний, у шевелюрі запутлявся чималий віхоть сіна, чомусь тільки в одному чоботі, сорочка без гудзиків, на пиці приліпилася дурнувата посмішка, на плечі теліпалася ружбайка.

Декілька секунд Побратим від здивування навіть вимовити нічого не міг. З одного боку – живий, неушкоджений, то добре. А з іншого - у душі закипав такий шквал, що без бійки, мабуть, не обійдешся.

на сіновалі щось знову зашерхотіло. На зло, місяць заховався за невеличкою хмаринкою. Але Віктор - мисливець, він таки розпізнав жіночий силует у нічній сорочці, який тінню вислизнув із сінника й зник за прочиненими дверима хати.То була господиня їхнього тимчасового притулку.

Перші кілька сотень слів ненормативної лексики, які видали уста Побратима, я цитувати не буду. Але й усі інші вислови кума, я так гадаю, не візметься перекласти на іноземні мови жоден фахівець.

Години через дві, добряче погиркавшись, куми завели мотоцикла і подались додому. На світанку їх радо зустріли вдома дружини. Тверезі, з дичиною, навіть горілку додому попривозили.

А ви кажете, що чудес на полюванні не буває. Іноді все ж таки трапляються, але разом на полюванні кумів більше ніхто не бачив!

Категория: Рассказы | Добавил: apodkopay (11.04.2017)
Просмотров: 386 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Приветствую Вас Гость