Балакають, що людина може нескінченно довго дивитись на три речі: як дзюрчить вода, як горить багаття, як видають та лічать гроші в касі, а от послухати нескінченні розповіді можливо тільки у двох випадках – якщо ваш співбесідник рибалка або мисливець.

   Розповім і я вам бувальщину, так би мовити, з власного досвіду. 

   Якось з кумом виїхали у відрядження на Полтавщину, треба хлопцям пособить. Людей обмаль, роботи багато, але з завданням справились достро-ково. Так як квитки додому брались заздалегідь - пів доби виявились зовсім вільні.

   Трохи посперечавшись, як найцікавіше використати рідкісну можливість відпочити, одноголосно вирішили податись на рибалку.

   Авторитетний спеціаліст з місцевих відразу заявив – якщо рибалка, то тільки на сома – покажу знатні місця, без здобичі не залишитесь, на тридцять – п’ятдесят  кілограмів сом то забава, такого ще не бувало щоб не піймали.

   Дві години рискали по крамницям славетного міста Лубни у пошуках невеличких курчат, кажуть на сома потрібні тільки такі, трохи  більші за го-робців. Це я Вам скажу на Україні зараз дефіцит, все більше пропонують курей по три-п’ять кілограмів. Домовившись у гриль барі, як обсмажити цих курчат (бо вони дуже нагадували „синю птицю” часів застою чи „пєрєстройки”, вирішили придбати трохи вогненебезпечної рідини. Самі розумієте: ніч темна, холодна та дуже довга – її якось треба скоротити. Виходячи з чисельного складу риболовецької бригади  та індивідуальних можливостей кожного, врахувавши сумний досвід попередніх поколінь рибалок, щоб боронь-Боже не відволікатись на закупівлю горілки під час процесу, придбали ящик „Графської”. На п’ятьох рибалок повинно вистачити. 

   Ближче під вечір прибули на місце. Заядлі рибалки рідко виказують „рибні” місця, але цього разу відійдемо від „правил”. Такої краси , навіть по телевізору, побачиш рідко. В двадцяти восьми кілометрах від Чорнобая (по-яснюю – це районний центр Полтавської області), на границі Оржицького району, так би мовити відразу за Мохначем, ріка Сула робить декілька викрутасів, вигинаючись змією майже під дев’яносто градусів. Глибока, в деяких місцях до семи метрів, стрімка, так і вирує білою піною намагаючись затягнути вас на самісіньке дно в гості до сомів, що за чутками в цих самих місцях виростають до двох метрів.

   Під вечір, десь так пів на восьму, прибули ми на місце рибалки. Старі верби велично вклонялись до води, легенько торкаючись хвиль, по берегам примостились кущики верболозу та очерету, з води зрідка виглядає рогіз – одним словом, кращого місця для відпочинку навіть не вигадати.

   Не зважаючи на той факт, що ми з кумом виїхали на сома вперше, відразу зрозуміли що події відбуваються якось самі по собі, стихійно. У досвідчених рибалок, як нам здалося, спочатку закидають вудки, трохи згодом ставлять намети, вогнище, вечеря і таке інше. Цього разу все пішло шкереберть.

   Тільки вилізли з машин, у когось негайно виникла підозра, що в крамниці нам відпустили неякісну горілку, мало градусів – перевірили мабуть грамів по двісті – нормальна. На протязі години, між перекурами, декілька разів виникали питання до прозорості, кількості, смаку та якості напою – які негайно вирішувались дегустацією. Мало того, захопились так, що ледь не використали для даного дійства смажених курчат, а тож наживка, а без неї рибу зловити неможливо. Коли зовсім стемніло, виявляється неможливо визначити скільки вогненебезпечної рідини наливають у вашу склянку, пригадали мету цього виїзду.

   Не буду вдаватись в подробиці, яких титанічних зусиль доклали рибалки щоб назбирати дров, розвести багаття і в цьому мерехтливому світлі за якусь годину, понанизувати курчат на гачки. В цілковитій темряві ледь визначили вірний напрямок до берега, та й то з третього разу. Першу вудку, як гостеві, довірили закинути мені. Вибравши вірний напрямок, розкрутив курча над головою, з усієї сили пожбурив його в напрямку води. Через якусь хвильку, далеке „буль” сповістило, що наживка доставлена адресату на самісіньке дно. З пів години змагалися, хто влучить у річку вудками. Це, скажу я Вам, в повній темноті, як не все гаразд з координацією дій, зовсім нелегка справа. Невдовзі прийшли висновку, що все зроблено як найкраще, вудки у воді, рибалки на берегу, при цьому зауважте – і ті і другі в повному складі, а цю визначну подію вкрай необхідно відзначити.

   В самий відповідальний момент, як тільки підняли келихи за успішний початок рибалки, серед тиші, як грім, на одній з вудок забренчав дзвоник, сповіщаючи нас, що на гачку щось завісилось. Секунду панувала зловісна тиша, всі заклякли не сподіваючись на успіх, дзвоник не підвів – знову заспівав про своє, над берегом линули звуки, що заставили серця рибалок битися вдвічі хуткіше.

   Збиваючи один одного з ніг рвонули до берега, навпомацки ледь відшукали волосінь, яка смикаючись розмотувалась з котушки, неначе промовляла – здобич є. З величезними труднощами, навіть у двох, ледь вдалося зафіксувати вудку. – Оце лихо вчепилось, мабуть добрих три – чотири пуда набереться, виривається мов скажений.

   За двадцять хвилин нерівної боротьби, сом, як і ми, добряче виморився, і його поволі почали підтягати до берега. Над водою линули дивні звуки, хрокаючи та фиркаючи, як кабанчик, здобич металась вздовж річки а то поривалась втекти аж на протилежний берег.

   Як у справжніх професіоналів з невідомої причини ліхтарі залишились вдома, ніч – хоч око виколи, скільки не вдивляйся у воду нічого не видно, розмір здобичі можливо тільки уявити. Від машин принесли кувалду – приборкувати сома, як витягнемо, а то не дай боже кого схопить.

   В самий відповідальний момент, тобто коли здобич витягають на берег, сом неначе навіжений подався на рибалок. Щоб не сплутати когось з рибаків з сомом, перед ти як оглушити кувалдою, запалили сірника і від подиву отетеріли.

   В жовтому мерехтінні світла на нас дивились величезні перелякані очі чорного кудлатого цуцика, мокрого, брудного, страшенно наляканого.

Хто ж за власним бажанням пливтиме тридцять-сорок метрів бурхливою річкою, та серед ночі і на здоровенному гачку, який зачепився за невеликий обривок ланцюга на шиї собаки (мабуть перестарались, наживку закинули аж на протилежний берег).

   Далі пригадується суцільний кошмар. Спочатку цуцик ганяв рибалок (хотів помститися за недоцільний нічний заплив), потім ми пів години нама-гались накрити його кухвайкою та зняти з гачка (усі вудки порве та наплутає), але з часом заспокоїлись та дружньо розпочали відмічати перший етап рибалки.

   Навіть цуцику, що нас не зміг покинути, виділили з скоромних рибальських припасів підходящу закуску.

   Отак в повсякденному житті і буває, як кажуть – не все те золото, що блищить. А рибу того дня ми здобули, здоровенного сома – кіл на п’ять .

 … ПРИДБАЛИ НА БАЗАРІ в Пирятині, вже копченого. От Вам і рибалка.