Недалеко від Біляївки, що в двадцяти п’яти кілометрах від Первомайська, по берегам невеличкої річки Орільки розтягнулось мальовниче село Закутнівка. Незрівнянні природні краєвиди, степ, по балках та яругах нескінченна різноманітна рослинність представлена такими видами, що навіть не у кожній енциклопедії відшукаєш назву, з рідка зустрічаються галявини ковили. По тополевих посадках збирають щедрий врожай грибів. Земля родюча, чорнозем до півтора метра, німці під час війни цю землю вивозили вагонами до Германії.

Але знаменита Закутнівка своїми ставками, які зручно розташувались по яругах та балках навколо села, всього десятків зо два. Попробуйте вгадати на якому ставку риба мріє скоштувати Вашу наживку та можливо Вам поталанить витягти "виставочний” екземпляр коропа чи щуки.

Здебільшого рибалки вибирають безпрограшний варіант. В селі є два ставки, де не зважаючи на погоду, обставини, геть усе , що Вам заважає рибалити риба чіпляється на гачок, навіть якщо він пустий. Хоча і мілкуватий карасик, але задоволення велике.

Подалися і ми з комбатом на Корнякову балку трохи відпочити біля води та випробувати рибальське щастя. Розповідають, що в цьому ставку трапляються випадки, коли замість карасика на гачок чіплявся представник сімейства коропів. Завжди такий великий, що в більшості випадків, рибалка бачив тільки як він махав йому плавниками, ховаючись в очереті а обірваний поплавок довго плавав на воді нагадуючи, що то був не сон.

Місце вибрали не погане. Берег правда трохи "топкуватий”, корови розмісили, але під ожередом достатньо чистої води, поплавки стоять як на долоні, вудки зручно примостили на старих рогачах. Сиди і чекай – може клюне. Сидимо, чекаємо, потроху "клюємо” за успіх рибальських поневірянь, одне слово відпочинок. Можливо, що риба в цей час також відпочивала, по-плавки стояли як зачаровані, хоч би разок сіпнулись. Сонечко пригріває, віт-ру немає, "вогненебезпечна” рідина закінчилася, рибалок почало розморювати, куняємо.

Раптом у комбата права вудка, трохи сіпнулась, поплавок забігав по воді, декілька разів підстрибнув і різко занурився. Через хвильку вудка зіскочила з рогачів і "торпедою” попрямувала до середини ставка. Комбата як катапультою жбурнуло у воду, кроків за п’ять від берега, по пояс у багнюку. Через декілька секунд "горе” рибалка таки спромігся забрати у коропа вудку, але тонка снасть не витримала і комбату, як трофей, залишилось декілька кілограмів липкого бруду на одежі.

Рідко випадає можливість почути такі "квітчасті” епітети про якість рибалки, про напрямок в якому попрямувала риба, про те , як людина ста-виться до родичів по жіночій лінії і т. д. продовж двох годин. А надалі цікавіше, замість рибалити, комбат годину вивчав мистецтво прання, бо нові "парадні” штани чомусь мало були схожі самі на себе.

Через годину заспокоїлись. Сонце пригрівало, одежа майже просохла, риба не клює, нас тягне на сон, все рідше поглядаємо на поплавки.

Мабуть комбат зробив висновки, бо як тільки друга вудка опинилась у воді і хтось потяг її до ожереду, він не розгубився і хутко заволодів рибальським знаряддям, "залетівши” у воду по груди. Цього разу йому поталанило, можливо трапились міцніші снасті, а той короп попався з ліцею та спокійним норовом. Хвилин десять пан комбат борсався в ожереді, намагаючись руками "придушити” живого коропа, що ніяк не горів бажанням опинитись в засмаженому вигляді на столі.

Рибалки, як водиться люди спритні, бо комбат нарешті почав вилазити з води, ніжно притиснувши до грудей коропа на півтора кілограми, так, що хвіст вище означеного коропа ніжно лоскотав рибалку під носом. 

 

За два кроки від берега короп зробив відчайдушну спробу втекти, почав пручатися та "ніжно” ляпати хвостом по щасливому обличчю рибалки. Комбат прижмурив очі від "задоволення”, мабуть здалось що пестить рідна жінка, смачно виматюкався та пошпурив нещасного коропа у воду, хотів утопити не усвідомлюючи що накоїв.

Того разу, коропа ми так і не зловили, але набули безцінного досвіду, як поводитись в компанії з живою рибою при незвичайних обставинах.