А коли Вам пощастило на відкриття полювання роздобути десяток набоїв і  Ви маєте трохи наснаги, то десять –п’ятнадцять крижнів, не враховуючи мілкої дичини, спокійнісінько потраплять до Вашого човна.

       Самі розумієте, вмовляти після таких розповідей, довго не прийшлось.

За пів години, навіть не напружуючись, бо як відомо мисливці легко вирушають у дорогу, запхнувши геть усю амуніцію до машини, вирушили у казкову „країну полювання”

       Хутко поклавши під колеса триста сімдесят кілометрів дороги (для скаженої собаки сім верст не гак), ми з насолодою оглядали одні з найліпших мисливських угідь України. Саме в цьому місті ріка Сула, виблискуючи на сонці, вигинається здоровенною дугою, кілометрів мабуть під двадцять у поперечнику, перетворивши дебелий шмат землі на нескінченний качиний розплідник. До самого обрію, куди не поглянеш, ожередові хащі розтинають малі та великі заводі, рясно вкриті килимом з рогозу, лілій, латаття та іншої болотної рослинності. Де інде, під поривами вітру, трохи виглядаючи з води, мов примари – човни, пливуть „зринюки”, величезні шматки ожереду ледь помітно мандрують між берегами.

       У вечері до Василевої хати прийшло майже все село, поспілкуватись з мисливцями які приїхали з самого Харкова. Посиділи, добряче підвечеряли, місцеві посперечались хто з ким і у якому човні пливтиме, але з часом втихомирились та розповзлись по домівках спочивати.

       О пів на четверту ранку мовчазний гурт мисливців, самі розумієте похмурий ранок після добрячої вечері, трохи незграбно порозсідались по човнах та рушили на номери. Три човни, як приведи, тихенько ковзали по поверхні води, величезний місяць сріблястим колом відбивався між височенним ожередом, вказуючи дорогу.

       За годину, подолавши кілометрів п’ять мальовничих плавнів, зненацька вихопились на величезне плесо, на якому матінка природа зрідка розкидала острівці ожереду, мов навмисне приготувала „номери” до полювання.

       Тільки затягли човна до середини куща та надійно зафіксувалися, Василю приспічило запалити цигарку. На ту біду, невеличке „шустреньке” чиря уподобало під місце відпочинку наш ожеред і з розгону мов невеличкий літачок шугонуло на посадку. Коли біля дзьобу качки зненацька спалахнув сірник, бідолаха від несподіваності неначе завис у повітрі. Качка „ввімкнула” задній хід і хаотично вимахуючи крилами в карколомних піруетах чомусь зажадала змінити місце відпочинку.

       Згаявши від несподіванки долі секунди, самі розумієте не кожний день качка сама сідає Вам на голову, Василь підстрибнув намагаючись схопити качку руками. Пальці ковзнули по крилах птаха, всього декілька сантиметрів росту мисливця не вистачало. Миттєво птиця оговталась, голосно „загорланила”, забризкала нас непотребом  і хутко вшилась до родичів у найближчі кущі. 

       Незважаючи на прикрий випадок ( не вдалося спіймати качку просто руками) - полювання видалось на славу. Тільки зажеврів обрій, як по небу невеличким косячком пронеслось з десяток крижнів. Далі – краще, не проходило три – п’ять хвилин, як хтось з мисливців розпочинав садити в білий світ як в копієчку. Качки, мов пілоти –віртуози, майстерно лавіруючи між пострілами, здебільшого зовсім неушкоджені, прямували по своїм невідкладним справам, зовсім не звертаючи на мисливців уваги.

       Ліворуч від нас, на невеличкому „зринюку” тесть разом з кумом Василем Семеновичем несамовито відбивались від „реактивних” крижнів, які хутко проносились низько над головами. Ствол на МЦ нагрівся, боронь Боже взятися. Кум страшенно переживав, того й гляди дасть осічку. Тесть навпаки - гавань спокійне життя.

Як людина досвідчена, не раз бувала у бувальцях, прихопив у човна трилітрову банку з домашнім напоєм і раз по разу відмічав збиті кумом трофеї смачно сьорбаючи з „горла”. Подумки провівши границі в секторі обстрілу, тесть з цікавістю слідкував за збитою птицею. Як що дичина падала між кущами , метрів за п’ятдесят від мисливців, то качка Василя Семеновича а потрапляла трохи далі за кущі – голосно проголошувалася власністю тестя.

       День пролетів як одна година, Ближче під вечір практично у всіх патронів не залишилось, Тільки півтори  години підбирали трофеї. Загалом добряче настріляли, у кума понад п’ятдесят штук але й тестю дісталось шістнадцять крижнів, без єдиного пострілу – зовсім непоганий результат.

       Зненацька на  воду  впали сутінки. Зібрались до гурту, хутко допомогли спорожнити банку й рушили до місця відпочинку. Місцеві, по ледь відомим тільки їм прикметам, старанно вибирали у лабіринті заплутаних протоків найкоротший шлях до рідного села. Там тепло, світло, жінки накрили столи і з нетерпінням чекають чоловіків бахнути з ними грамів по сто за успішне відкриття полювання на качку.   Дорога додому чомусь видалась нам набагато довшою, можливо ніч подовжувала відстані або трохи приморились у день. Човни ледь просувались понад височенною стіною ожереду, іноді протоку перелітала сполохана лиска, голосно сварячись  на нас та хлюпаючи крилами по воді. Невдовзі в далині замерехтів вогник, вказуючи вірний напрямок до причалу. Мимоволі човни прискорили рух і майже під берегом, в повній темноті, з під човнів почала здійматись  качка, величезний такий гурт, як на слух, то сотні три чотири - не менше. Всі завмерли зачаровані музикою пташиного гаміру та хлюпотінням крил. Саме в цей момент, можливо тестю щось наснилось, та й патрони не використав тільки він, батько бабахнув у бік качок з обох стволів, плюскіт падаючої птиці сповістив, що постріли не пропали даром. Трохи задержались поки зібрали з десяток качок та запхнули здобич тестю у мішок, повитягали на берег човни та рушили до оселі.

       Як тільки зайшли до хати, душа аж „заспівала” від столів, що ломились від різних страв щедрої господині. Після п’ятого а може сьомого тосту, коли гурт мисливців розпався на невеличкі компанії співбесідників ( правда де хто почав розмовляти з „вумним” чоловіком – сам з собою – навіть не помічаючи ,що співбесідники відсутні), господині заманулось поглянути на здобич.

       Тесть підсунувся до свого мисливського мішка, дурнувато посмі¬хаючись почав у ньому порпатись , мабуть вибираючи найбільшого крижня і витяг тримаючи за шию здоровенного селезня. З розгону знову пожбурив його до мішка, трохи там покопався,   дістав наступного і так кілька разів поспіль, доки хазяйка не попрямувала до комори.

       Святковий вечір закінчився пів на дванадцяту, мисливці посідали у дворі біля вогнища, треба качок попатрати, щоб не пропали, бо до рідної хати втрапимо тільки через добу. Ненароком я краєм ока помітив, як тесть з кумом якось по змовницькому переглядались та показували один одному збитих качок, пір’я з яких чомусь не викидали а ретельно спалювали на вогнищі. 

       Ранок другого дня полювання видався похмуро нерадісним. Над водою стелився густий туман, качки не літали, а якби і літали, то ми все одно їх би не вгледіли. Хутко поправили  здоров’я, по мисливським міркам не багато, грамів по сто п’ятдесят, розцілувались з хлібосольною господинею та рушили додому відпочивати після полювання.

        Вже дома, мабуть місяців через три, горе – мисливці зізналися, що після останніх пострілів тестя котрась з молодиць у Селещині не дорахується з десяток свійських качок.

       Так здебільшого і буває – один день у раю, хоч і у „мисливському” а запам’яталося - на все життя.