Мабуть усі пересічні громадяни щось таки чули про класичні мисливські байки. За давністю років та нескінченною кількістю переказів, зрідка в яких розповідях залишилося хоча б декілька відсотків правди: в більшості випадків - суцільні красиві фантазії. Отже, якщо події відбувалися зовсім недавно, то і відсоток достовірності подій може бути досить великим.

   У цю суботу, на полюванні у Первомайському районі, зустрів знайомого з Кегичівки, на місцевому радіо працює. Він разом з приятелями готує радіо - постанову про полювання, виключно за мотивами справжніх бувальщин. Ледь умовив, щоб дали полистати сценарій. Любо - дорого читати. Не відірвешся – сурова правда мисливських буднів.

   Я хоч і не письменник, але спробую переповісти , так би мовити, близько до „оригіналу”. 

   Як відомо, кожної суботи, „більшість” дорослого населення країни відправляється на полювання. До Кегичівських мисливських угідь з’їхалась славна „кумпанія” справжніх фахівців – мисливців. Всі майже професіонали. Це куми Василь Семенович та Григорій Гаврилович та інші славні хлопці – мисливці -як місцевого так і заїзджого походження.

   З головою мисливського осередку - місцевим єгерем Дмитром Володимировичем не сперечалися. Він з виду наче молодий, а вже досвідчений керівник. Запропонував відвідати садок у Червоному. Хто не розуміє, на російській мові селище „Красное”. Там, за словами очевидців, дикі зайці та кози геть усі яблука ще зеленцем об’їли на деревах.

   На номери, як самих досвідчених та „фартових”, мало того, щасливих власників напівавтоматичної зброї, поставили кумів та кілька мисливців із місцевих спеців. Місце для засідки, доповім я Вам, кращого і не побажаєш. По периметру саду глибока свіжа оранка - метрів може тридцять шириною. За нею густенькі кущики, мов хто навмисне номери поприховував. Мало того, ледь не забув, до полювання залучили декілька породистих собак, а саме: драатхарів „Геру” та „Верона” та двох щенят, для натаски, щоб вчились дичину наганяти. Словом, крізь мисливський загін не те, що заєць не проскочить – миша непоміченою не пролізе.

   Десь через пів години від початку полювання, до номерів по саду почали наближатись ні з чим незрівнянні  звуки загону. Майже при самому виході на оранку, можливо метрів за п’ятдесят до номерів, собак неначе хтось підмінив. Між деревами зачулось не то якесь кавчання, скиглення, підвивання і нарешті радісний „ляскіт” сповістив – дичину знайдено.

   Мисливці на номерах заклякли в чудернацьких позах, вдивляючись у високу траву за ріллею. В голові нескінченний рій запитань. Що ж там такого надибали собаки - зайця, лисицю, а може, не дай Боже, дикого вепра? А як трохи пощастить, та доведеться шмальнути ?...

   Несподівано, лівіше від залізничної колії, голосно ляпаючи крилами, здійнялась зграйка куріпок - десятків зо два. Зовсім не звертаючи уваги на мисливців, птахи ледь не збиваючи капелюхи на стрільцях, понеслись вздовж оранки  на невеликій висоті. Десь мабуть три – чотири метри над землею.

   - А чи знаєте Ви, чим різняться мисливці із дробовиком та напівавтоматичною гвинтівкою? Так я Вам пояснюю: з дробовика Ви мажете тільки двічі, а щасливий власник автоматичної зброї аж п’ять разів поспіль!

   

   Надалі події розгортались як у кіно. Першими відсалютували двоє мисливців із місцевих. Добряче таки полякали войовниче налаштованих куріпок. За ними настала черга показати „майстер клас” Григорію Гавриловичу. Кум хутко задрав угору рушницю і три постріли злились в коротеньку чергу. Куропатки чомусь не злякались і хутко промайнули над мисливцем. Зібравши волю в кулак, Гаврилович зрозумів, що супу з дичини скоштувати може й не доведеться. Ретельно вицілив і шмальнув навздогін у четверте. Майже вцілив. У повітрі закружляло декілька пір’їн вибитих шротом із хвостів наполоханої птиці. Мисливець зосередився. Затамував подих, підвів рамку прицілу під вожака – і мало не перекинувся від добрячого стусана, якраз у те місце, де спина втрачає пристойну назву. Не передбачена обставина, що поробиш?   П’ятий постріл теж позбивав   гілляки з дерев.

   Григорій Гаврилович у звичайних обставинах - людина спокійна, взірець порядності. Від несподіванки, за малим не впавши у ріллю, випалив у голос мабуть усі вислови ненормативної лексики, що чув на протязі життя. Так, який же це цуцик, а краще взнати чий?  Так насмілився наскочити на мисливця та завадив попоїсти такого бажаного супчику з дикої куріпки?

   Кум дзигою крутнувся на місці і з подивом узрів здоровенного зайця, який чим душ накивав п’ятами, шкутильгаючи на забиту об кума лапу, навіть не вибачившись. Мимоволі, на свободу вирвався нескінченний потік епітетів про собак, зайців, мисливців і про якість полювання в цілому. Про незаряджене ружжо – словом, про всі причини разом, та кожну окремо, які завадили успішному пострілу. Треба відмітити, що вислови вантажників десь у порту (коли на ногу впаде якась залізяка) – виглядають   блідою тінню висловів Григорія Гавриловича.

   Через дві години, коли трохи вщухли пристрасті, куми таки здобули по зайцю.  Де і яким манером не скажу. Знаю одне - на базарі не були, часу не вистачило. Куріпку того разу так ніхто і не поцілив. В полюванні головне не результат - а сам процес!!!