Мисливці – люди талановиті, не обділені фантазією, в самих не передбачуваних ситуаціях, в любій скруті будь то в житті чи на полюванні, завжди можуть знайти вихід. Але зрідка трапляються винятки – що не роби, а в халепу вскочиш!

Багато років працює єгерем в мальовничій Закутнівці фахівець своєї справи, досвідчений мисливець - слідопит Микола, якого в народі ласкаво прозвали Браткою.

Зимовий ранок, мабуть на другу неділю після відкриття. Мороз градусів під двадцять, весело рипить свіжий сніг, яскраве сонце так і манить пробігтись з десяток кілометрів щедрими мисливськими просторами, поглянути через рамку прицілу на дичину.

Слід відмітити, що угіддя в Закутнівці не з бідних. Рідко в який день зайці не перебігають дорогу, лисицю можливо зустріти навіть серед білого дня, а ще кажуть, що вовки під самісіньким селом іноді „приватизують” телят.

Шостим відчуттям вірний чотирилапий помічник мисливця, відчув радісну мить початку полювання, скинув лапами нашийник, перемахнув через ворота, бавлячись у снігу чекав на Миколу. Робити нічого, треба йти на полювання-не будеш же собаці настрій псувати.

Поглянеш з боку на цю пару ,одразу видно – бувалі мисливці. Зодягнений в легкий кожушок, туго перетягнений ременями патронташів, рушниця за плечима, шапка єнотової собаки „ловко” примостилась на потилиці, руки в кишенях, собака від нетерплячки аж до плечей підскакує – хоть зараз до „праці” – і рушили.

Метрів через двісті, посеред чистого поля, собака зробив „стійку”, але чомусь не виразну, неначе бавлячись. Микола не звертаючи уваги на собаку так же рівно миготів ногами прижмуривши очі від  яскравого сонця. Кроків за десять мисливець зупинився, з подивом угледівши здоровенного сірого кота, що несамовито мишкував у торішній траві яка ледь виглядала з блискучого снігу.

Помилувавшись декілька хвилин марними спробами кота здобути з під снігу сніданок, краєм ока мисливець помітив як відданий помічник, не дочекавшись команди, підкорившись інстинкту, кинувся на кота, мабуть хотів допомогти зловити мишу.

Кіт угледівши цуцика за два три кроки, дзиґою крутнувся на місці, коти як відомо шукають порятунку від собак здебільшого на деревах (скажіть а які дерева в полі?), миттю видерся на шапку мисливця. 

Ви тільки уявіть цю картину. Серед поля стоїть мисливець, руки в кишенях (мороз градусів двадцять), ружжо за спиною, шапка з’їхала на очі, з обличчя юшить кров (коту немає різниці шкрябатись по дереву чи по пиці мисливця).

На шапці примостився нажаханий кіт, мало того що пазурі в голову загородив, він страшенно горланить та шипить.

Цуцик від такої прудкості кота на хвильку отетерів а потім почав підстрибувати, намагаючись у карколомних піруетах хоч краєчком зуба перевірити міцність котячої шкури, при чому зовсім не звертаючи уваги на спроби мисливця позбавитись цього лиха з гострими як лезо пазурами.

Братка волає як різаний, цуцик лящить, клацаючи зубами біля горла, кіт моторошно виє та сичить, аж мурашки вскакують, руки  з кишень чомусь не вилазять – халепа та й годі. Через п’ять хвилин нерівної боротьби , здалась шапка, зсунулась на землю разом з нажаханим котом.

Цуцик кинувся на них, засліплений азартом не розібрався, можливо перед полюванням теж поправив чарчиною „рамку прицілу”, і з насолодою почав шматати велику кудлату шапку.

Не довго розмірковуючи, кіт, навіть не попрощавшись, вгледівши, що цуцик трохи зайнятий, стрілою рвонув до рідних пенатів. 

Нарешті Микола здобув руки з кишень та поки протирав заюшені очі і витирав від крові порване вухо, цуцик переможним ляскотом сповістив, що від нової єнотової шапки залишились лише дрібні шматочки.

Неможливо передати в коротенькій оповіді всіх епітетів та складних стилістичних висловів (що неможливо перекласти на іноземні мови) якими Миколу зустріла рідна жінка при поверненні біля хвіртки. Дві години (поки обробляла рани) сусіди з задоволенням слухали: де та хто братку носив, в яке місце йому негайно треба піти, та не самому, а з вірним собакою, хто б з родичів по жіночій статі забрав братку, ружжо, собаку та всю пришелепувату кумпанію мисливців.

Через де який час жіноча душа відтанула, все таки поки заживе (мабуть за тиждень), чоловіка можливо буде бачити вдома. Ні на роботу, а тим більш на полювання з таким обличчям не підеш, люди та звірі злякаються.

Ото вам і халепа, так би мовити на рівному місці.