Мисливці, як відомо всім, в питаннях з ким і куди їхати люди страшенно нерішучі, бо тут як у лотереї: то місце погане, то напарники не фахівці, а то взагалі дичину можливо побачити тільки по телевізору – от і міркуй з ким та куди їхати – це я вам скажу вісімдесят відсотків успіху, якщо вгадали.

Витративши два тижні на суперечки, бо кожний справжній мисливець знає з десяток місць, де дичину можливо бити просто палицею, навіть рушницю брати з собою необов’язково, ми вирішили податися за Балаклею.

Там, за цемзаводом, "золоті” місця для полювання: дичини "море”, болото сіре від качок, вони такі знахабнілі, що кажуть на людей нападають,  та всі вишні по свійських садках пооб'їдали, лише кісточки висять.

Придбавши набої в такій кількості, щоб хватило на дві доби полювання – пояснюю: як влучити кожним зарядом у качку, один мисливець легко виконає місячний план заготконтори по м'ясу, батько Сашко почав готувати в дорогу "Москвича”.

Три тижні лежав під ним: щось регулював, "вилизував”, "підтягав”, накручував, так що аж зуби застудив. Флюсу нагнало такого, що не тільки знайомі, а навіть рідна жінка з першого погляду не пізнала.

Кинулися їхати… А проклятуща машина не заводиться! Що їй тільки не робили: штовхали, тягали, міняли свічки, навіть умовляли – але залізо є залізо – стоїть і мовчить. З пересердя пнувши ногою переднє колесо та пригадавши родичів по жіночій лінії, прийшлось батькові лізти до кумової "Ниви”.

Декілька хвилин панувала тиша, потім загомоніли всі відразу

Чи ми не фахівці? Чи не мисливці? Якогось бугая "гайкою” не завалимо! М'яса буде "море”!, то й навіщо ті качки здалися.?

Раптом загула земля. "Бичок” тони на півтори, зупинившись від нас кроків на десять, смачно облизнувся кровавою піною, обвів нас рожевим оком, мабуть обираючи хто найсмачніший, голосно мукнув. Похитавши великою рогатою головою, "бичок” шурхнув рогами по очерету, нахилив її до землі та почав копирсати копитом землю, хрокаючи та тихесенько підкрадаючись до нас.

За мить,  наче сполохані крижні, мисливці знялись з насиджених місць та посідали в болото за двадцять-тридцять кроків від берега, а хтось з самих моторних дядьків вишкрябався на вербицю. 

"Бичок” зайшовши по "коліна” в воду, мабуть перевіряв чи зручно мисливцям у багнюці, форкнув, та подався на берег. Мабуть бик бридливий попався – бо вода була огидна та страшенно смерділа гнилим болотом.

Тільки  бик виліз, як вербиця не витримала моторного дядька на шість пудів живої ваги, зігнулась навпіл і давай розмахувати тим дядьком над самісінькими рогами бика, гострими як списи. Що думав бик та вербиця ми ніколи не взнаємо, але дядько почав розмовляти тільки оговтавшись через кілька годин. Ледь вимовив, хоч і затинаючись: 

– Я так жалкував, що не можу перекинутись на маленьку птаху та полетіти десь у вирій, поближче до Африки, подалі від цього кошмару з гострими рогами.

Бик мабуть був трохи з "лінцею”, бо побачивши, що дядька не дістане, почав перевіряти вміст мисливських торбинок. Нікому й на думку не спало, що як тільки "бичок” настромить найближчого "рюкзака” на роги, він у повному розумінні цього слова заллє очі. Мабуть банка з самогоном була погано закоркована... Що скоїлось з биком … можливо показати тільки всемогутнім кінема¬тографом. Задерши вгору хвоста, "бичок” підстрибнув метра на півтора в гору та щезнув з полю зору за кілька секунд, ревонувши так що, дядько з вербиці сторчака шугонув у болото.

Дві години обмивали бруд та витягали з багнюки самих спритних мисливців які надто задалеко від берега  посідали в болото.

Перекусивши залишками від трапези бика, поля¬гали спочивати, – можливо на вечір налетить дрібниша дичина та по ній можливо буде стріляти без страху.

Тільки батько Сашко не спить, зуби болять. Взявши кумову автоматичну рушницю, батько так-сяк прилаштував його прикладом до флюсу та почав націля-тись на шуліку, імітуючи постріли. За третім чи п'ятим разом ружжо стрельнуло вціливши прикладом у болючий зуб. Флюсу як не бувало, але батько Сашко чомусь страшенно загорланив, мабуть від радості. Ледь половили мисливців, які від батькового реву, навіть не роздерши очі, вони знову почали пірнати у смердючу воду.

Оце вам і полювання! Пригод стільки завгодно! А дичини того разу так і не побачили. Але не це головне! Для справжнього мисливця найцікавіше не результат, а сам процес полювання.