Якщо запитати пересічного громадянина, хто такі мисливці та що людина думає про мисливські розповіді, відгук буде однозначний: – Буває, що кажуть чисту правду, але мабуть рідко, з де більшого значно перебільшують не тільки розміри та кількість здобичі але й власні можливості. Правда рідко зустрічаються фантастичні  випадки "чистісінької правди”, з багатьма свідками, як не крути, а пригода мала місце на полюванні.

Розповім і я вам випадок з власного, так би мовити, досвіду.

Зібралась якось на полювання добра козацька "кумпанія”, перевірили спорядження, зброю, відпросились в жінок "у відгул” та подалися до Закутнівки, що за Білявкою, на відкриття полювання на зайців.

Справжні аси полювання, загартовані багаторічним досвідом, виїхали на місце дислокації за добу. Часу обмаль, а зробити треба багато: картки придбати, оглянути, хоч краєчком ока, мисливські угіддя, вирішити хто і з ким та куди прямує, та в якій кількості і біля яких кущів бачили "прив’яза­них” зайців.

Треба віддати належне, що місця для дичини в Первомайському районі відмінні, та місцеві мисливці люди сердешні і хлібосольні, приймають як самих близьких родичів – "від усієї душі”.

Місцевість у Закутнівці найбільше підходить для мисливських розваг. Степ, порізаний лісосмугами, на полях з дебільшого вирощують суріпу та осот, в яругах та балках непролазні хащі очерету та бур’янів – найулюбленіші місця схованок "диких” зайців.

Придбавши в УОРІ набої та дозвіл на полювання, без особливих пригод, по обіду, добрались на "базу”. Агроном нас зачекався, з самісінького ранку виглядає – Де Вас тільки носить? – з шостої години в роті макової росинки не було, їсти хочеться аж у роті пересохло – ті почалося…

Мисливці, доповім я вам, це особлива когорта людей фанатично віддана своїй справі, полювання ставлять понад усе. Мисливець – не просто захоплення, чи якесь там звання, – це несамовите покликання душі, в народі кажуть, що скоріш за все – "діагноз” – "хвора людина”, занадто переживає на тему полювання.

Тільки вимкнули двигуни машин, як чутка про наш приїзд, мов блискавка, проскочила по селу. У більшості мисливців виникли термінові справи, які конче необхідно вирішити в агрономовій оселі з прибульцями, доповідаю – перекинути чарчину за вдалий початок безнадійно початих мисливських поневірянь.

Під вечір трохи посиділи, погомоніли (підправили "рамку прицілу” та намітили місце зустрічі з напарниками). Відверто кажучи "трохи посиділи” закінчилося о п’ятій годині ранку, перед самісіньким виходом на полювання.

Довго "вичухувались” з оселі, все щось гальмувало та знаходились вагомі причини затриматись і не попасти на полювання. В комбата автомат "заціпило” – не складається та ще й патрони з боку випадають. Горілка в мисливській торбі десь "заховалась”, ризові чоботи чомусь різних розмірів та обидва на ліву ногу – причин багато, але нас це не зупинило, тяжко повісивши голови та невпевнено переставляючи ноги двинулись до мисливських угідь.

Погода видалась тільки для полювання: легка мрячка заливала очі, непроглядний туман "доїдав” залишки мокрого снігу, за десять п’ятнадцять метрів не видно не те, що зайця, а навіть напарників.

При "захваті” поля скошеного соняшника – понесли перші втрати. Вельмишановний пан комбат, як людина в минулому військова, прагнув скоріше прибути на місце зустрічі з другою бригадою мисливців. Але туман, то стихія, навіть для людей військових. При "форсуванні” невеличкого клину очерету, що зачаївся на краю поля, комбат втратив орієнтири, загнув трохи лівіше і карбованим кроком подався в бік Краснопавлівки мабуть вирішив перевірити, чи не там поховалися зайці та мисливці.

Голосно перегукуючись та підбадьорюючи один одного "не злим, тихим словом” зібралися до купи і з подивом виявили, що вся вогненебезпечна рідина пішла на прогулянку разом з комбатом. Якими тільки "квітчастими” виразами мисливці робили припущення, що сталось з комбатом: заблукав, надибав при дорозі "зайчиху” років тридцяти, подався на поїзді додому перевіряти смак та міцність "пального”, вже накуштувався сам і спокійнісінько спочиває під кущем.

За "втікачем” відрядили Мурчика з Агрономом,  Не минуло і двох годин, як комбат на чолі групи "захвату” підтягнувся на місце зустрічі. Мало того ,що самі прийшли, всі припаси було повернуто в колектив навіть не "ушкодженими”.

На радощах трохи підснідали, туман розігнало вітром і в самий обід пригадали, що ми на полюванні та вирушили випробувати мисливську вдачу, можливо пощастить разок стрельнути.

З розгону перетнувши по вузенькій дамбі струмочок, що тихенько звивався дном глибоченької балки, мисливці довго та "старанно” вишкрябувались на край кукурудзяного поля, допомагаючи один одному, збираючись показати дичині – "хто тут головний”?

З поля відкривався казковий краєвид. Легенько дихав вітерець, шерехтіло кукурудзяне листя, туман розвіявся, птички співають, з за хмар виглядає сонечко, небо не протіка – ідилія та й годі.

Від такої благодаті комбату… живота скрутило, можливо вода попалась "не свіжа”, або закусив не тим. Робити нічого, як кажуть "дело житейськое”, і почав комбат готувати собі місце "засідки”.

Представте собі мисливця в повній екіпіровці та спробуйте оперативно бодай щось розстебнути, коли на вас сто одежин, рюкзак, рушниця і все це туго перетягнуто ременями патронташів. Добряче повозившись, через п’ять хвилин розсупонившись, змокрівший комбат, з полегшеністю зітхнувши, почав вмощуватись під кущами "віддати цигану данину”.

На полі ляснув постріл. Хитрющій лис, заметався між мисливцями, "вивчаючи розстановку сил”. Мисливці хутко попадали на землю, але лис не піддався на провокацію, безпомилково вибрав напрямок "прориву” на засідку комбата, що саме зосереджено закінчував свої невідкладні справи.

Угледівши лиса кроків на п'ятнадцять, комбат зосередився та спромігся націлитися в бік "агресора” в фантастичній позі. Пасок від рушниці зачепився за ліву щиколотку, нижня білизна заважає випростатись та треба однією рукою триматись за кущі, щоб при віддачі , боронь боже, не позад­кувати…

                Ляснули постріли, обійшлось без "травм”, а цілий цілісінький лис, проскочивши під самим "носом” комбата подав­ся через дамбу геть.

Комбат з пере­сердя жбурнув ружжо на землю, щось незро­зу­міле виголосив про жінок, про лисиць, які не дають спокійно "поміркувати”, так поміняв місце "засідки”.

Через якусь хвилину у ярку за нашими спинами пролунали постріли і хтось заволав: – Ей, мужик у спідньому, дякую!, гарненького лисака нагнав, чим ти його тільки приманював?...

Оговтавшись, рушили далі. Через п’ять хвилин знов підняли лисицю, яка трохи пометушившись, неначе під впливом магніту безпомилково вибрала напрямок на комбата. Можливо позарилась на незвичайну приманку…

Комбат не схибив і влучним пострілом заготовив рідній жінці горжетку…