Усі події, які трапляються з мисливцями на полюванні, можливо віднести, у більшості випадків, до категорії фантастичних пригод. Припустимо, при „форсуванні” невеличкого струмка, глибиною Вам по коліна, Ви трохи впали. Що вдієш? Халепа! Про те вимокли, ВИ так, неначе пірнули під кригу на середині Дніпра. До селища сім кілометрів. На вулиці біля нуля. Вітер, гарний хазяїн собаку з дому не вижене. Насилу „доповзли” до крайньої хати, „ледь живі та трохи теплі” - і нічого страшного. Навіть звичайної нежиті не підхопили. Диво.

А коли, не дай Боже, у Ваших мисливських поневіряннях приймуть участь представники дикої флори та фауни, а до того фортуна повернеться до Вас „кормою" - стережіться! Кидайте все на призволяще та мерщій додому. Перевірено роками фарту не буде.

Цієї зими, веселий гурт мисливців заїхав на полювання до Береки, що на Харківщині, біля Первомайська. Колектив підібрався ще той. Фахівці. Практично усі працівники Харківського трамвайно-тролейбусного управління. Мисливці з величезним досвідом. Крізь були, все бачили і навіть все, про всіх знають. Як почнуть розповідати про пригоди на полюванні не вистачає часу геть усіх переслухати.

За чутками, перед початком великої справи ні в якому разі традиції порушувати не годиться. Обов'язково у якусь халепу вскочиш. Та трохи треба зважити на народні прикмети.

На риболовлю не беріть рибу, навіть дохлої камси не впіймаєте. Як що прихопите на полювання смажену дичину можете не їхати, звір а чи птицю навіть не побачите.

А в разі коли ненароком, випадково забули вдома горілку на успіх і не сподівайтеся. На зустріч із здобиччю не очікуйте, дичину можливо буде побачити тільки на картинці!

І це полювання не стало винятком. Хто, де і чим нагрішили - не скажу. До обіду втоптали кілометрів по двадцять свіжої оранки на околицях Береки, але не те, що дичини, а навіть натяку на її присутність не виявили. Зате погода виявила прихильність до дичини. Пустився лапатий сніг.

Раптово вітер розпочинав жбурляти в обличчя цілі замети снігу, посутеніло як у вечері. Здійнялась хурделиця, навіть за три кроки майже нічого не видно, яке там в біса полювання.

Мисливці хутко ретирувалися до машин, навіть вмовляти нікого не довелося. З величезними труднощами перебазувалися до селища Червоного , що мальовничо розташувалося на мисливських угіддях Кегичівського району. По прибуттю, через кілька хвилин, позаймали місця за святковим столом, у батьківській хаті одного із місцевих мисливців. А надалі як годиться: і заметіль - не хуртовина, і полювання, як полювання геть усе звелося до гарненького «чаркування».

Десь ближче до півночі гамірлива ватага мисливців почала втихомирюватися. Хтось дрімав за, а хтось і під столом. В цілому вечеря вдалася, а хто і як відпочив можливо буде легко визначити на ранок.

Не зважаючи на наслідки «професійного» відпочинку, ранок видався добрим. Все навкруги, як у казці, вкрито товстим шаром блискучого сріблястого снігу.

На небі ні хмаринки. Сонце виблискує мільярдами діамантових зірочок на свіжому снігові. Легенький морозець, градусів п'ять, шість, вітру немає все завмерло, словом «рай» для мисливців.

Одностайно вирішили перевірити наявність дичини у колгоспному саду. «Невеличкий» такий садовий комплекс з десяток гектарів. Дерева охайно підрізані, немов на параді вишикувались рівними рядами. Де інде на гілляках затримались яблука пізніх сортів. З під наметів виглядає торішня трава.

Шеренга мисливців повільно просувалася між деревами, сніг до колін, сонце засліплює очі словом, все як завжди, полюємо.

Дві години пошуків дичини не призвели до яких не будь позитивних результатів. Навіть собаки, «намотавши» не одну сотню кілометрів ледь переставляли ноги. Перед самим обідом, піднявшись на невеличкий пагорб, з задоволенням угледіли свіжий заячий слід. Від очерету до краю поля, на незайманому снігові, чітко виділявся ланцюжок відбитків заячих лап. Рівненький, всі на однаковій відстані. Заєць нікуди не поспішав.

Поглянеш навкруги, суцільна незаймана снігова пустеля. Як не вдивлялися у далечінь, вихідного сліду з поля не видно, він десь тут, зачаївся у бур’янах. Хутко перегрупувалися. Найдосвідченіші ( так би мовити «аксакали» полювання) на чолі з Василем Семеновичем хутко розташувались та номерах. Гурт молодших мисливців розбрелись вздовж межі. Стали щільно, метрів через п'ять. Бур'ян густий, трохи вище колін, не дай Боже зайця не помітити рушили. Собаки з останніх сил намагалися підняти здобич, заглядали майже під кожен кущик засипаних снігом бур'янів.

Майже непомітно, за часом, прочесали 300 метрів поля до самої межі, а зайця чомусь так і не змогли підняти. На межі погомоніли і вирішили ще разок дослідити бур'яни. Мабуть заєць старий та досвідчений, замаскувався так, що навіть собаки не помітили. Друга спроба заскочити зайця зненацька теж не мала успіху. В кінці п'ятої спроби добути дичину, усі ледь волочили ноги. Траву витовкли майже всю, поле нагадувало спустошений військовий полігон після учбових стрільб.

На прохання єгеря Валерка подався нарізати очерету, треба сіно вкрити в годівницях. Мисливці зібралися біля машин, обміркувати де міг подітися заєць? Останнім до гурту мисливців наближався Сергій, як самому крайньому у підкові довелося метрів двісті продертися через суцільні зарості очерету. Вхенькався, зняв капелюха, з лисини стовпом здіймалася пара. «Тулку» і з взведеними курками насилу тяг за собою. Боже, коли це все завершиться? -

Метрів за десять до машин Сергій зупинився біля невеличкого кущика, та почав несамовито порпатися у штанях приспічило... Міцно притримуючи ружжо лівою рукою, правою направив, сами розумієте що, на кущ і блаженно зажмурив від задоволення очі, звільняючи організм від зайвої рідини.

Ніхто не міг і припустити, що той самий довгоочікуваний заєць, заховається якраз під цим кущиком. Від обурення заєць скочив майже вище мисливця, перекинувся через голову і ще в повітрі, навіть не торкнувшись землі, почав скажено бігти. Натреноване на полюваннях роками тіло не схибило. Зброя, за долю секунди була націлена на куцохвостого. Але стрельнути заважав Валер'ян. Він несамовито вовтузився в очереті, якраз на лінії пострілу. Через секунду сірий трохи збочив і два постріли злилися майже в один.

Більшість мисливців біля машин допомогти нічим не могли, рушниці поскладали до машин, на капоті розклали нехитру закуску словом трохи зайняті. Стрімко оглядаючись назад, зовсім не звернувши увагу на постріли, сірий, мчав далі. Мабуть зайця налякала «страшна приманка», яку мисливець в стресовій ситуації забув заховати до штанів. Збожеволівший від страху заєць з розгону наскочив Валерію на ногу, перекинувся через голову, та хутко «рвонув» в очерет «виливати переполох».

Декілька хвилин панувала незвичайна тиша, навіть собаки проводжали замріяними поглядами схибленого зайця, що так хутко сховався в очереті. Загомоніли всі і відразу. Довго підколювали Сергія за хибні постріли, за не звичайну «противагу», від якої заєць за малим не втратив свідомість і т.і.

Оце, доповім я Вам і ДИВО, пригод вистачило на всіх а дичина не дісталась нікому!