На сьогоднішній день існує безліч технологій годування домашньої живності, у тому числі й свиней. Відкриваєте інтернет, написали питання - і на будь- який смак, і що вашій душі заманеться – обирайте підходяще.

А мені пригадується випадок з власного досвіду. Не те, щоб я займався цим професійно, а більше з необхідності.

На початку вісімдесятих років, мабуть, на другий рік після весілля, щось трохи не склалося з моїми батьками. Робити щось потрібно, і ми помандрували до тещі в гості, на тимчасово – постійній основі. Ви, мабуть, здогадуєтесь, яке воно життя в приймах. Доповім по секрету, навіть віника інколи доводилося на «Ви» називати. Мало того, питати у тещиної кішки, чи не образиться вона, коли її ввічливо знімуть з дивана або іншої тепленької місцини.

Перейдемо до суті питання. Зовсім випадково моєму тестю, Олександру Яковичу, як передовику виробництва, дісталися «палаючі» путівки на базу «Кристал» у Кирилівці, що на Азовському морі. Слід зауважити, описані події відбувалися на початку серпня, якраз перед відкриттям полювання на качку. Ми з тестем їхати не можемо, бо в нас дуже поважна причина – полювання. Отож, жіночки хай трохи відпочинуть. Ледь умовили. Боже, як теща тільки переймалася за домашню живність! Трохи курей, десяток кролів, дві свинки кілограмів під сто п’ятдесят кожна – а переживань, наче у дворі ціла ферма. По вулиці всі сусіди щось тримали. А чому не годувати? Через дорогу піонерський табір «Лісова казка». За одну зміну відпочиває до тисячі діточок. Годують їх гарненько, а от їдять вони, як водиться, зовсім кепсько, от і залишається безліч відходів. Усі місцеві після сніданку, обіду та вечері за копійки, отримували по декілька відер гарного, поживного корму для домашніх улюбленців.

З огляду на перспективу, ми з тестем навіть зголосилися наглядати за домашнім «зоопарком». Мені написали здоровенну інструкцію: кого, як і в яку чергу годувати. А ще, протягом вечора декілька разів вислухав додаткові «наставлєнія».

- Слухай мене уважно, – вдесяте повторювала теща. - Сусідка баба Зіна буде брати відходи і на наших поросят та зливатиме в діжку біля дверей. Тобі тільки зачерпнути та вилити в корито. Зрозумів? Я мовчки кивав головою на знак згоди. – Після обіду помічник завгоспа буде приносити щось молочне. Потроху підливатимеш свинкам, без молока вони їсти не навчені. За кожне відро наллєш Василю чарку. Але тільки як принесе, в борг не наливати, – вкотре промовила теща й поставила на стіл банку з «перваком».

- На два тижні повинно вистачити, – підвела підсумки інструктажу мама.

Яких тільки вказівок ми з тестем не переслухали до від’їзду! Це ж навіть у голові не вкладається – два тижні садиба без жіночої уваги. Чи виживе хто?

Ранком, майже зі сходом сонця, жінки вирушили на відпочинок. Востаннє нагадавши, щоб регулярно все поливали, годували, пололи, прибирали, випускали і так далі....

Спочатку все пішло, як по маслу. Кролям – травички, курям – зерничка, свиням – відходи. Але ранком з’ясувалося, що тільки кури поводяться пристойно: їдять усе підряд, несуться добре й, головне, - ніяких «катаклізмів».

Кролі – ці божі створіння - усю траву повитягали з годівниць і гарненько встелили дно кліток. Тільки підсипав свіженької – знову та сама катавасія. Мене це засмутило.

- Я вам покажу, як харчі переводити! – промайнула шалена думка. – День поголодуєте – а там видно буде; апетит нагуляють, їстимуть усе підряд! Сказано – зроблено. Одне тільки горе: про кроликів я пригадав на третій день. Клітки були голі, без підстилок, усе поїли. Навіть на деяких дошках виднілися сліди зубів. Голод не тітка. Кинув трохи в’ялої трави – з’їли за декілька хвилин. Наступні півтора тижні в усіх кролів був відмінний апетит, їли, що не даси, зовсім не перебирали харчами.

У свиней теж не все гаразд. Зазирнув перед роботою – корито майже повне, мало того, доки стоїш у дверях, роблять вигляд, що їдять.

Тільки відійшов – шубовсть у багнюку й відпочивають. Бачите які пані, тільки в присутності когось у них з’являється апетит. Часу стовбичити біля них немає. Гримнув зі злості дверима й помчав на роботу.

День пролетів непомітно. П’ятниця - короткий день, та ще й напередодні відкриття полювання. Вдома вже чекали друзі – мисливці. Як без обговорення деталей завтрашнього полювання? Що брати, як, куди, з ким їхати? Безліч питань, які конче потрібно з’ясувати.

А скажіть, будь-ласка, яке обговорення без традиційного «чаю»? Хтось приніс чвертку, хтось півлітру – після багатогодинного обговорення – спорожніла банка з тещиним «перваком».

Ранком у суботу ледь повставали. В голові гуде мов рій, у роті – мабуть, кури ночували. Якби у банці не залишилося трохи похмелитися, могли й загинути. Зазирнув до свиней – апетит не з’явився. Долив відерце свіженької їжі, і з відчуттям виконаного обов’язку ми вирушили на полювання.

Там усе відбувалося, як завжди. Підбили качок, хто одну, а хто і декілька. А от відмічали свято чоловічого відпочинку всі однаково, на ввесь.... Жінок удома немає, відпочивають, поспішати нікуди. Прибули до рідних пенатів майже вночі в неділю. Ледь з себе вичавив:

– А свині? Тесть заспокоїв: - Ранком і погодуємо! – і в цей момент хтось вимкнув світло....

Ранком роздер очі на півгодини пізніше. Проспали! Запізнюємося на роботу! Це, скажу я вам, у ті часи майже катастрофа. Про свиней навіть не згадали. Ледь устиг поголитися і чимдуж помчав на електричку.

День пройшов без пригод. Уже біля двору почув якісь незрозумілі звуки. Монотонно, майже з однаковими інтервалами, десь щось гупало. Здавалося, у паузах хтось горланив, наче бойовий клич каратистів. Може, тесть удома і вже працює? Глянув, машини у дворі ще немає.

Звуки відновилися. Нарешті до мене дійшло. Свині три дні без їжі. Кинувся до сараю. Ще півгодини - і двері разом з лутками свині винесли б у двір. Відчинив. Горлопани змовкли й почали буцати до дверей пусте, чисто вилизане корито. На ящику лежало півхлібини, давненько, тижнів три. Вона була більше схожа на цеглину, ніж на хліб. Для проби кинув свиням. Піймали на льоту, як циркові цуцики, в повітрі і за кілька секунд схрумали.

За тиждень відходи у діжці скоріш нагадували бражку, ніж їжу. З відразою набрав цеберку й пригостив «агресорів». Як за себе кинули, і, що головне, зовсім без приправи молочним. Тричі наливав – з’їдали за декілька хвилин. Наступні півтора тижні свині на відсутність апетиту навіть і не натякали.

За день до приїзду жінок прибралися, повиносили сміття, здали порожні пляшки, а на отримані кошти придбали дві пляшечки гарного токайського вина. Навіть посуд увесь перемили (нащо його тільки жінки кожного дня миють?), як його багато, можна раз на два тижні.

У день приїзду сам сходив у табір, насипав повнісіньке корито. Свині з задоволенням та насолодою плямкали, аж давилися.

- Ах ви ж мої ріднесенькі! Як ви тут без мене, вас хоч годували вчасно? – стиха промовила теща, підперши руки в боки. Я навіть не помітив, як вона приєдналася до нашої компанії.

Свині, почувши такий рідненький голосок, миттю висмикнули писки з корита й розпочали несамовито плюватися. Я такого в житті не бачив. Мало того, почали горлати, скімлити, схоже щось намагалися тещі доповісти. До їжі так і не наблизилися. Довелося тещі йти в піонерський табір та домовлятися про «молошне». Доки не принесла піввідра рису з молоком – свині горлали, наче їх ріжуть, і до корита ні ногою.

От вам і новітні технології відгодівлі домашніх тварин – у кожного свій підхід і кожний отримує те, що заслуговує.