Коли Ви уважно слухаєте мисливську розповідь, раджу Вам – трохи „припріть” оповідача незаперечними фактами до „стіни,” і я Вам гарантую, що в більшості випадків очевидцем та героєм описаних подій був кум, брат, сват та інші. І він власноручно розповідав про свої пригоди на полюванні Вашому опоненту, при цьому клятвено божився, що описані події виключно „чиста” правда.

  Спробуйте згадати - де в житті Ви зустрічали рибалку чи мисливця, які при розповіді хоч трішечки не „причепурять” подій та не прибавлять від себе чогось такого цікавенького?. А чому так відбувається? .Відповідь однозначна – малувато так би мовити „стартового” капіталу. Рідко на протязі полювання виникає один, два епізоди які надовго закарбовуються у свідомості. В основному нічого визначного не відбувається, все як завжди: походили, дичину бачили чи не бачили, відпочили, обмили - не обмили і таке інше. На ранок або через тиждень і не пригадаєш, це не від Вас залежить , а як піде...

  Хочу розповісти Вам про події, в яких сам приймав участь, мало того все що там відбулося - виключно правда.

  Довелось одного разу прийняти участь у полюванні на мисливських угіддях Печенізького лісхозу (так у документах образливо обзивали шикарні мисливські угіддя). Кращого місця для полювання, за останні двадцять п’ять років, я не зустрічав. Більше ніж тридцять років тому назад величезний масив лісу ( понад шість тисяч гектарів) закрили від мисливців для відновлення кількості лісових мешканців.

  Дичина розвелась в неймовірній кількості. Мешканці довколишніх сіл постійно терпіли шкоду від нашестя кабанів та диких кіз. Тільки люди зберуться щось на городі зібрати, може дозріло, а кабани з козами за одну ніч все переведуть нанівець – пошесть якась, та й годі. До яких тільки заходів не вдавались люди, навіть до райкому звертались. На той час було так заведено, в разі коли терміново щось треба було вирішити, допомогти могли тільки там.

  Запропонував нам з кумом прийняти участь у полюванні заступник директора мисливського господарства пан Буряк. Кремезний такий , видатний чолов’яга пудів може на вісім – десять, точно не скажу не важив. Так щоб по полях побродити, так Він не дуже охочий, можливо припустити – трохи лінкуватий. А залізе до кумової Ниви і може годинами вичікувати дичину, базікаючи який він Володимир Іванович вправний мисливець. Як під його досвідченим, майже талановитим керівництвом масово розплодилась дичина у лісах району. Слухаєш та дивуєшся, що можна зробити у дикому лісі для налагодження процесу розмноження звірів?, мабуть сам покривав усіх ...

  Через годину прибули до базового табору. Дорога - лячно пригадувати. З десяток разів ГАЗ-66 ставав дибки та ледь не перекинувся у багнюку. Синців понабивали – не перелічить, спасибі хоч вогненебезпечна рідина вціліла: в лісі, як відомо, крамниці відсутні.

  На величезній галявині, густо вкритій по периметру віковими чагарниками терену, сходилось п’ять глибоких урвищ. Непролазні хащі ліщини та глоду вкрили суцільною стіною круті відкоси яруг, які простирались на всі боки на багато кілометрів, надійно приховавши від мисливців таку бажану здобич.

  Перед першим виходом у „поле” довго та терпляче вислуховували інструкції: хто, де і по якій чарці стрілятиме, чиї треба слухати команди, що треба робити при зустрічі з вепром , а що не бажано і таке інше. Можливо це полювання обійдеться без екстремальних випадків та пригод, а то все трапляється щось не передбачуване. Всім зрозуміло, охота – це „стихійне лихо” і як кажуть благими намірами вистелена дорога до раю ....

  Трохи посперечались і порішили, першим ділом неодмінно треба щось здобути на „сюрпу”, яка то охота без доброго обіду?.

  Тільки розпочалось полювання, пройшло всього декілька хвилин - якраз перелазили через величезний бугор між двома урвищами, правіше попереду ляснув поодинокий постріл.

  На кума Василя Семеновича „випурхнула” косуля, на хвильку завагалась та рвонула блискавкою на дно глибокого урвища, але кум не схибив. Досвід то велика штука, він навіть вальдшнепа за пів секунди влучає, не те що величезну козу.

  Всі зібралися до гурту, хутко вибрали кандидатуру „крайнього” спеціаліста, злазити до урвища за косулею. Але на дні ярка її не виявилось. Розпочались масштабні пошуки загубленої дичини - „сюрпа” чекати не буде. Слід на бугрі є, у ярку його чомусь немає, нібито коза розтанула в повітрі. На протязі години десяток мужиків витоптали геть усі хащі у ярку, зазирнули під кожен кущик, косулі немає –хоч плач. Зовсім не зрозуміла ситуація, ще тільки початок полювання, всі майже практично тверезі, а косулі відшукати не вдається.

  Після марних розшуків, трохи зневірившись, пошкрябались на гору, ледь пересуваючи ноги. Раптом хтось загорлав – Ось косуля, дивіться, ховається від нас на дереві, у жмурки грає.

  Ближче до вершини косогору, в суцільній гущавині серед гілляк розкішного дуба, метра три - чотири над землею висіла коза. Після влучного пострілу здобич, шокована кулею, не розрахувала сили, скочила як змога далі до яру і втрапила у гілляки. Визволяти бідолашну з полону довелось за допомогою пилки. Не звертаючи уваги на згаяний час, не менше як години дві, гамірлива ватага мисливців попрямувала до наступної яруги, пошукати щось цікавіше ніж „літаюча” косуля. Дичину покинули біля машини, там під „мудрим” керівництвом зам директора планувалось приготування святкового обіду.

  Через пів години на наших мисливців вискочило з десяток диких неполоханих веприків. Першим сунув старий сікач, вкритий густою щетиною, зогнуті ікла, злі маленькі очі, так і вишукують, кого б розірвати – словом суцільний страх і жах, гора м’язів кілограмів на триста. Дружно вдарили постріли, майже злились у кулеметну чергу. Навіть чути було, як кулі ляпають по тулубі сікача. Кабан заточився, голосно „гикнувши”, посунувся на саме дно урвища.

  Через декілька хвилин, очунявшись, поранений вепр прослизнув між мисливцями та хитаючись рвонув на галявину, де саме пан Буряк „чаклував” біля казана, та разом з водієм оббіловували косулю.

 

  Наступні події відбувались як у німому кіно. Водій, угледівши закривавлене лихо, з величезними, як шаблі, іклами за пів секунди скочив до кабіни 66-го газону і міцно закрив двері на замок. Ружжа, як у справжніх мисливців, залишились спокійнісінько лежати у кузові.

  Володимир Іванович теж хотів вскочити до машини, але не вийшло. Двері зачинені, очі у водія великі та круглі, свідомість перемкнуло. Як не волав бідний зам. директора, а до кабіни його не пустили. Спробував видертись на кузов – надто високо, черевце сильно заважає.

  Вепр майже поряд, засліплений жадобою помсти, звір неуклінно насувався на мисливця. Буряк хутко рвонув навколо машини, але вепр не відставав. Зрозумівши, що переслідування по рівному ні до чого гарного не приведе і зустрічі з веприком не уникнути, горе-мисливець рвонув навпростець до непролазних заростів терну. Мабуть припустив, що поранений звір в кущах або загубить слід, або йому не вистачить сил наздогнати людину.

  Вепр спробував влізти до гущавини, але через хвилину здав назад, суцільна жива огорожа, аж шкіра злазить, не продерешся, хоч Володимир Іванович тріщав гілляками метрів на сто попереду.

  Кабан, хоч і добряче підранений, а змикитував – наляканого мисливця в суцільних хащах не догнати – не вистачить сили. Вепр трохи поміркував, обійшов зарості терену „з тилу” і прихилившись до пенька спокійнісінько почав чекав на мисливця, замріяно примруживши залиті кров’ю очі.

  Через досить тривалий час на галявину майже виповз з кущів зовсім знесилений зам. директора. На нього страшно було глянути: пика у крові, шапку загубив, очі здоровенні від переляку, руки тремтять, „кухвайка” розірвана на малесенькі шматки, крізь порвані штани просвічуються голі ноги в синцях та подряпинах.

  Угледівши кабана, мисливець страшенно загорлав, і з останніх сил рвонув до невеликого пенька, можливо хотів врятуватись. Ослаблений організм не витримав такого навантаження, ноги мисливця підкосились, серце зайшлось і непритомне тіло тільки й змогло, що плюхнутись біля пенька на невеличку купку землі.

  Його рик навіть на секунду зупинив вепра. Підранений сікач майже доповз до мисливця але жага помсти відібрала останні сили. Кабан звівся на ноги, сіпнувся, від натуги серце зупинилось і величезна туша замертво спокійнісінько вляглось між ногами мисливця, ткнувши писком пана Буряка в дебеленьке черевце.

  Саме в цю хвилину на допомогу вискочили мисливці і з подивом завмерли. Що нагадувала, як придивитись з боку, ця „скульптурна” композиція можливо тільки здогадатись, таке показують в поганому кіно для дорослих.

 

  З Володимиром Івановичем нічого поганого не сталося – літра горілки і стрес, як рукою зняло а кабана, трохи згодом з’їли. Від того часу зам. директора розказував, як він на полюванні добив кабана, кіл до п’ятисот, задушивши голими ногами. Ну що ж - і таке буває!!!